/Files/images/ln/lineechka-50.gif



КОРОЛЬ Олена Вячеславівна

Вихователь дошкільного навчального закладу

***

/Files/images/stornki_vihovatelv/IMG_3715.JPGУ 1999 році закінчила Державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова та здобула кваліфікацію організатора-методиста з дошкільного виховання, вихователя дітей дошкільного віку.

З вересня 2013 року працює в дошкільному навчальному закладі на посаді вихователя.

Король Олена Вячеславівна працює над проблемою: "Правове виховання дошкільників-обов'язкова умова формування життєвої компетентності особистості".


В системі правової освіти населення, починаючи з дитинства, важливу роль відіграє формування та постійний розвиток правової культури. Дошкільний вік – це початкова ланка системи освіти та найбільш сприятливий період для формування моральних якостей особистості як основи правової компетентності громадян.

Зміст навчально-виховної роботи з правової освіченості дошкільників полягає у розв’язанні пізнавальних, розвивальних та виховних завдань, спрямованих на набуття дітьми початкових знань про норми поведінки, формування навичок їх дотримання, відповідного ставлення до правомірних дій, вчинків, а також до правопорушень, злочинів, шкідливих звичок та інших проявів антигромадської поведінки, виховання поваги до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку, ознайомлення з правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту тощо.

Проблема прав дітей — одна з найактуальніших про­блем нашого суспільства, але рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов'язки доволі низь­кий.
Важливість розв'язання проблеми прав дітей зумовлена тим, що реалізація прав дитини є чи не найосновнішою умовою фізичного та психічного благополуччя дитини, її розвитку.

Висування теми прав дитини на передній план політичного, педагогічного й соціального життя зумов­лено кількома причинами:

по-перше — рух українського суспільства до від­критого європейського суспільства;
по-друге
— сучасне становище дітей в Україні за статистичними даними. Дитинство в нашій країні у кризовому стані усвідомлюється як проблема, що потребує якнайшвидшого розв'язання;
по-третє — зміна у суспільстві ставлення до дітей, культури дитинства, до внутрішнього світу дитини, її інтересів, запитів, побажань.

Правове виховання, порівняно з іншими напряма­ми виховання, має свою специфіку. Воно визначаєть­ся передусім соціально-правовим статусом дитини в нашому суспільстві. Діти перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності корегуються дорослими, у них недостатній обсяг правових знань і досвід пра­вових відносин, вони мають засвоювати правові знан­ня, які регулюють їх життя, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті.

Успіх правового виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати до­сягнення такого рівня розвитку правової свідомості особистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдоско­налення морально-правової сфери свідомості стає функцією самої особистості.

Мету правового виховання можна вважати досяг­нутою, якщо дитина набула здатності самостійно уп­равляти своєю поведінкою.

Народна мудрість стверджує: «Не навчайте дитину так, як навчали вас, бо вона народилася в інший час». Сьогодні навчання і виховання — це доброзичлива, творча взаємодія вихователя і дитини. Це діалог двох рівних партнерів з відсутністю страху, з розкутістю, радістю спілкування. Діалог між дітьми і педагогами — домінуюча форма спілкування (дорослий не озброює, не передає, не повчає, а організовує, стимулює, спів­працює з дитиною).

Спокійні звертання, слова-заохочення позитивно впливають на будь-яку діяльність кожної дитини. Такий підхід до роботи з дошкільнятами — один із кроків до реальної гуманізації і демократизації національ­ної освіти сьогодні. Педагог має визнавати рівність у спілкуванні, визнавати і поважати права дитини на свої думки і погляди, відмовлятися від домінування та насильства, вміти поставити себе на її місце, спів­працювати з нею на засадах партнерства. Це викли­кає у вихованця позитивне ставлення до вихователя, відкритість до сприйняття людських цінностей — щи­рості, доброти, справедливості, милосердя.

Пам'ятка для кожного
«Караючи — подумай: «А навіщо?»»


1. Покарання не має шкодити здоров'ю дитини — ані фізичному,
ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним.

2. Якщо у вас є сумніви: карати чи не карати, не карайте.
Навіть якщо вже зрозумі­ли, що ви занадто довірливі й нерішучі.
Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок!

3. 3а один раз — одне. Навіть якщо скоєно одразу кілька вчинків,
покарання може бути суворим, проте лише одне й за все «оптом», а не по одному за кожну провину.

4. Краще не карати зовсім, аніж карати із запізненням.
5. Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Про старі провини ані слова.
Не заважайте дитині починати життя спочатку.

6. Якою б не була провина, покарання не має сприйматися
дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження.

7. Дитина не повинна боятися покарання.
Вона має боятися не гніву, а засмучення від її провини.

***


/Files/images/perodichn_vidannya/Публікації_2.gif


/Files/images/gramoti/2017_4.jpg


Кiлькiсть переглядiв: 65