КОРОЛЬ Олена Вячеславівна
Вихователь дошкільного навчального закладу
***
У 1999 році закінчила Державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова та здобула кваліфікацію організатора-методиста з дошкільного виховання, вихователя дітей дошкільного віку.
З вересня 2013 року працює в дошкільному навчальному закладі на посаді вихователя.
Король Олена Вячеславівна працює над проблемою: "Правове виховання дошкільників-обов'язкова умова формування життєвої компетентності особистості".
В системі правової освіти населення, починаючи з дитинства, важливу роль відіграє формування та постійний розвиток правової культури. Дошкільний вік – це початкова ланка системи освіти та найбільш сприятливий період для формування моральних якостей особистості як основи правової компетентності громадян.
Зміст навчально-виховної роботи з правової освіченості дошкільників полягає у розв’язанні пізнавальних, розвивальних та виховних завдань, спрямованих на набуття дітьми початкових знань про норми поведінки, формування навичок їх дотримання, відповідного ставлення до правомірних дій, вчинків, а також до правопорушень, злочинів, шкідливих звичок та інших проявів антигромадської поведінки, виховання поваги до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку, ознайомлення з правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту тощо.
Проблема прав дітей — одна з найактуальніших проблем нашого суспільства, але рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов'язки доволі низький.
Важливість розв'язання проблеми прав дітей зумовлена тим, що реалізація прав дитини є чи не найосновнішою умовою фізичного та психічного благополуччя дитини, її розвитку.
Висування теми прав дитини на передній план політичного, педагогічного й соціального життя зумовлено кількома причинами:
по-перше — рух українського суспільства до відкритого європейського суспільства;
по-друге — сучасне становище дітей в Україні за статистичними даними. Дитинство в нашій країні у кризовому стані усвідомлюється як проблема, що потребує якнайшвидшого розв'язання;
по-третє — зміна у суспільстві ставлення до дітей, культури дитинства, до внутрішнього світу дитини, її інтересів, запитів, побажань.
Правове виховання, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Воно визначається передусім соціально-правовим статусом дитини в нашому суспільстві. Діти перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності корегуються дорослими, у них недостатній обсяг правових знань і досвід правових відносин, вони мають засвоювати правові знання, які регулюють їх життя, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті.
Успіх правового виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати досягнення такого рівня розвитку правової свідомості особистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості стає функцією самої особистості.
Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо дитина набула здатності самостійно управляти своєю поведінкою.
Народна мудрість стверджує: «Не навчайте дитину так, як навчали вас, бо вона народилася в інший час». Сьогодні навчання і виховання — це доброзичлива, творча взаємодія вихователя і дитини. Це діалог двох рівних партнерів з відсутністю страху, з розкутістю, радістю спілкування. Діалог між дітьми і педагогами — домінуюча форма спілкування (дорослий не озброює, не передає, не повчає, а організовує, стимулює, співпрацює з дитиною).
Спокійні звертання, слова-заохочення позитивно впливають на будь-яку діяльність кожної дитини. Такий підхід до роботи з дошкільнятами — один із кроків до реальної гуманізації і демократизації національної освіти сьогодні. Педагог має визнавати рівність у спілкуванні, визнавати і поважати права дитини на свої думки і погляди, відмовлятися від домінування та насильства, вміти поставити себе на її місце, співпрацювати з нею на засадах партнерства. Це викликає у вихованця позитивне ставлення до вихователя, відкритість до сприйняття людських цінностей — щирості, доброти, справедливості, милосердя.
Пам'ятка для кожного
«Караючи — подумай: «А навіщо?»»
1. Покарання не має шкодити здоров'ю дитини — ані фізичному,
ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним.
2. Якщо у вас є сумніви: карати чи не карати, не карайте.
Навіть якщо вже зрозуміли, що ви занадто довірливі й нерішучі.
Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок!
3. 3а один раз — одне. Навіть якщо скоєно одразу кілька вчинків,
покарання може бути суворим, проте лише одне й за все «оптом», а не по одному за кожну провину.
4. Краще не карати зовсім, аніж карати із запізненням.
5. Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Про старі провини ані слова.
Не заважайте дитині починати життя спочатку.
6. Якою б не була провина, покарання не має сприйматися
дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження.
7. Дитина не повинна боятися покарання.
Вона має боятися не гніву, а засмучення від її провини.
***